Кафедра  філософії,  політології  та  українознавства традиційно в  березні   проводить  Шевченківські  читання та  долучає  студентство до   творчості   геніального  українського  поета. Цього року в  заході   взяли участь студенти  першого  курсу  всіх  спеціальностей. Увага  була  приділена  життю та  творчості Т.Шевченка, його  соціально-політичним  поглядам та переконанням.  Студенти  мали можливість  долучитися  і  до поезії Шевченка.  Були прочитані «Мені  тринадцятий минало», «Село», «Кавказ», «Заповіт», «Не завидуй  багатому», «Сова» та ін.

Породила мати сина

В  зеленій діброві,

Дала йому карі очі

І чорнії брови.

Китайкою повивала,

Всіх  святих благала,

Та щоб йому всі святії

Талан-долю слали. («Сова»)

Село! І серце одпочине...
Село на нашій Україні −
Неначе писанка: село
Зеленим гаєм поросло;
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати
Неначе диво, а кругом
Широколистиї тополі;
А там і ліс,− і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром:
Сам Бог вітає над селом!.. («Село»)

Не  вмирає  душа  наша,  
Не  вмирає  воля.  
І  неситий  не  виоре  
На  дні  моря  поле.  
Не  скує  душі  живої  
І  слова  живого. («Кавказ»)

І  мене  в  сем'ї  великій,
В  сем'ї  вольній,  новій,
Не  забудьте  пом'янути  
Незлим  тихим  словом. («Заповіт»)

Образ Тараса Шевченка є символом української державності, української нації, національної єдності українців, символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження, символом, що надихає жити, боротися, кохати.

Поезія Шевченка  надихає до  написання  творів. Так студентка  групи БПТ-17 Паукова  Валентина прочитала  власний  вірш, написаний  на основі  творів  Кобзаря.

"Учитесь, читайте і чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь!"
Закликайте мир увесь,
Нумо разом зберемось,
Один в одного повчимось!
Хтось чудові твори знає,
Хтось танцює, хтось співає...
Хтось же добрий розум має,
Той країну научає:
"Нема на світі України,
Немає іншого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати іншого добра..."
Хіба не так?  Хіба інакше?
Хіба на помилках ми не вчимось?
Хіба ми можем проміняти рідную землю на теє щось?
Так, нуж бо, не цуратись мови,
Так, нуж бо, звичаї свої берегти,
Щоб потім не здавалось знову,
Що ми нездатні своє рідне полюбити...
"Учитесь, читайте і чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь!"
Научитесь рідну мову любить,
Научитесь рідну мову пестить..
"Україну любіте,
І за неї безталанну Господа моліте!"
Научитесь, не цурайтесь,
Небеса моліте, щоб Україну не знищіли "ріднії діти"...
" Доборолась Україна до самого краю:
Гірше ляха свої діти її розпинають"
Не навчились тії діти край рідний любити,
На своїх помилках не навчились жити!
"Зажурилась Україна - така її доля!"
Щоб ті кого вона годувала, тримали її у полоні!
Давайте свого не цуратися,
Всією країною збиратися,
"І повіє вітер новий
З Холодного Яру"
І в серцях любов запалить,
Додасть в патріотизм наш жару...
Та хіба мене почують?
Хіба ж зрозуміють?
Хіба ж інші люди таку ж думку узріють?
"Гомоніла Україна, довго гомоніла,
Довго-довго кров степами текла-червоніла"...
За країну, за свободу, за рідну землю
Бились люди один з одним, з ріднею своєю...
Не навчились "дикі" люди любити й читати,
Вони лише навчились розумних вдавати!
Тепер свого цураються, грішнії люди!
А я рідного цуратися: Не буду! Не буду!

Можна  погодитися  з Олесем Гончаром, який   писав: «коли  ми сьогодні  кажемо Тарас Шевченко, ми ближче  пізнаємо життєві  істини.  І насамперед ту, що люди  не можуть  без краси, без поезії.  Якби  вони   втратили  відчуття  поетичного  слова, інтерес до прекрасного, вони  перестали б бути людьми».

За  ініціативою кафедри ФПУ 20 березня  2018 року студенти 1 курсу факультету хімічних та біофармацевтичних технологій відвідали Національний  музей  Тараса  Шевченка та прослухали лекцію «Тарас Шевченко - художник».

27.03.2018