Для швидкого переходу на відповідні ресурси та додатки - натисність на картинку

Війна та трагічні новини. Все це змушує багатьох зіткнутися зі стресовими станами. У людей виникають різні почуття: від агресії та злості до сорому й провини. Чимало й тих, хто перебуває в стані невідомості, невпевненості в завтрашньому дні та відчаї. Відчувати все це є нормальним явищем під час війни. Проте як не посивіти та зберігати бойовий дух?

➡️ Трагічні фото з окупованих міст та селищ в Україні. Саме ці матеріали призвели до найбільшого шоку серед населення. Згвалтовані жінки та діти, закатовані чоловіки та сотні мертвих тіл на території нашої держави не залишили осторонь нікого. У соцмережах чи не кожен зробив репост собі на сторінку.

Ці емоції дуже важко стримувати і зрозуміло, що і не потрібно. Є таке поняття, як травма свідка, яка означає що люди, які є свідками трагічної події, страждають не менш ніж сама жертва. Свідок отримує психологічну травму, бо він все бачив, але не міг цьому протидіяти. Оминати ці фото в мережі, не дивитися і не розповсюджувати - це важливо. Це небезпечно з тої причини, що кожного разу коли ми дивимося знову й знову - це додаткове травмування для нашого мозку.

➡️Почуття ненависті. Сьогодні про це кажуть чимало українців. Чи можливо й чи потрібно цього позбутися?

Почуття ненависті - це нормально. Це норма, що ми ненавидимо того, хто приніс війну на нашу землю. Позбуватися ненависті - це абсолютно безперспективно. Важливо, щоб ця ненависть не була спрямована на ближніх, а лише проти конкретних злочинців, проти ворожих солдатів та ворожого керівництва.
Емоції гніву, злості, ненависті в тілі відчуваються на фізичному рівні. Найкраще їх вивільняти фізичними діями, тобто робити якісь фізичні вправи: присідати, відтискатись від підлоги, бігати, качати прес, просто ходити. Якщо фізичними вправами займатись немає можливості, стисніть сильно кулаки на декілька секунд і потім розслабте руки. Це слід повторювати декілька разів, поки не відчуєте, що емоція знизилась.
Не забувати також про дихання. Вправи з диханням допомагають при стресових ситуаціях та тривожному стані. До прикладу, уявіть, що перед вами свічка, або кульбаба, вам треба задути свічку, здути кульбабу. При таких вправах видихи мають бути довшими ніж вдихи.

➡️Як не карати себе за спокійне і буденне життя у порівнянні з іншими регіонами країни, де тривають бойові дії?

Тут мова йде про синдром вцілілого. Тобто коли людина відчуває провину, за те, що знаходиться у відносній безпеці. Цією провиною вона ще більше виснажує свій організм, психоемоційний стан і своє життя загалом. Запам'ятайте: якщо ви здорові, ситі, виспані та спокійні, ви можете принести набагато більше користі, ніж коли ви в поганому стані. Якщо ви все ж таки відчуваєте сором і провину – напишіть список того, як саме ви можете допомогти зараз тим, кому важче. Робіть те, що можете і вмієте. Не потрібно карати себе за спокійне життя, а бути вдячним воїнам, які задля цього зараз гинуть і воюють, щоб частина населення мала змогу бути в спокої, жити буденним життям і радіти чомусь. Важливо з вдячністю цим користуватися. Наші посмішки та хороший настрій - це підтримка наших солдатів. Бо вони знають що, якщо вони воюють, то десь їхні рідні можуть спокійно спати і висипатися. Це дуже важливо для солдата, який боронить землю. А якщо вони чують, що в тилу хтось не спить і не радіє - для них це означає, що вони не справляються. Саме тому карати себе за спокійне життя немає сенсу.

➡️Чимало людей не оминають дописи росіян, які радіють біді українців чи стверджують про відсутність війни. Як реагувати на це і чи можна виплескувати на нелюдів свої емоції?

Росіяни - це ті, хто живе із викривленою реальністю. Чим більше ми агресуємо і гидимо, скажімо, у них в коментарях - тим більше ми доказуємо їм, що ми погані. Їм треба надсилати фото вбитих москалів чи російську розбиту техніку. Оминати спокійно дописи росіян не варто. У нас йде війна, в тому числі на інформаційному фронті. Потрібно нищити, скаржитись, блокувати їхні сторінки, завалювати їх спамом з їхніми втратами. Хтось воює кулями, інші - словом.
Якщо ви точно знаєте, що вам стане легше від того, що ви відреагуєте на їхні дописи - реагуйте. Бо реакція і прояв злості у коментарях, то теж є одним з видів прояву емоцій. Та якщо до цього у вас були проблеми з критикою і реакцією на хейтерів, то краще не робіть цього. Попийте краще води. Подихайте. Погладьте кота, погуляйте з песиком, Обійміть дітей, поприсідайте, покричіть. Емоції потрібно вивільняти. Різними шляхами. Але тут важливо пам'ятати: виплескувати гнів треба на ворога, а не на рідних.

➡️Страх невідомості й нестабільності. Як бути впевненим у завтрашньому дні та чи можна жити ілюзією?

Страх невідомості - це нормальний страх. Бо війна це порушення будь-яких меж і кордонів. Це хаос. Тож само собою ми губимось, ми боїмося, бо не маємо на що опертися. Для впевненості в завтрашньому дні важливі щоденні ритуали. Тобто те, що ми можемо контролювати. Наприклад, я можу вмитися - я вмиваюся, я причепурююся. Змінюйте свій одяг на інший, якщо можете з’їсти щось смачненьке - робіть це. Якщо залишилася можливість займатися хобі - треба це робити. Щоденні ритуали, які в нас були за мирного часу, дають змогу зараз закріпитися, отримати точки, на які можна опертися. Жити ілюзією завтрашнього дня можна тільки в тому контексті, що в нас йде війна. Минулого життя вже немає. Треба це усвідомити й прийняти. Зараз можемо фантазувати, наприклад, що будемо робити після перемоги. Таким чином будувати короткотривалі плани.
Протягом дня треба викреслювати виконані завдання. Так мозок отримуватиме “допамінове підкріплення” і відчуття досягнутого результату. Доглядати за собою, слідкувати за своєю зовнішністю. Акуратний вигляд підтримує впевненість. Спілкуватися з друзями телефоном і через соцмережі, усміхатися. Крім того, дзеркальні нейрони працюють — ваша усмішка може підтримати інших. Потрібно отримувати невеличкі задоволення. Наприклад, купувати смаколики у найближчій кав’ярні. Дати собі відповідь на запитання: “Що я отримаю, якщо повернусь до нормального життя?” І повертатись до життя.

➡️Про що слід думати, коли особливо накриває негативом і сумом за життям до війни?

Треба пам’ятати, що так, як було до війни, більше не буде. У нас не тільки війна в політичному аспекті, але й у внутрішньому, психологічному. В кожного з нас відбувається внутрішня війна. Кожен займе свою сторону, кожен зробить висновки. Тут важливо розуміти, що нести відповідальність за будь-який вибір у житті треба самому. Необхідно перемістити фокус думок не на те, що буде після війни, а в першу чергу відбудовувати свою внутрішню основу.