Як заповів Великий Тарас
Боже, Великий, Єдиний
Нам Україну храни…
Теплі проміні сонця, прозора блакить неба, веселі дзвінкі струмочки – всі ці перші легкі кроки пробудження природи, які, традиційно, асоціюються з приходом весни. Але, особисто для мене, березневі дні – це свято душі, оскільки плодюча ненька-земля, потужний слов’янський талант та щире українське подружжя подарували всім нам світоч нашої мови, величну особистість в історії України, знаменного митця, художника і поета – Тараса Григоровича Шевченка. Мабуть, не знайдеться українця, який би не закарбував у своїй пам’яті його славетних рядків. І «Заповіт», і «Молитва за Україну», і «Думи мої, думи…» і будь який рядок із «Кобзаря» – це настанова від великого мислителя, це повчання від Батька, це біль та крик душі справжньої людини з чистою та щирою душею.
Традиційно в своєму житті ми із батьками, в школах, університетах, гуртках відзначаємо Шевченківські дні. Не став винятком і Наш університет. Цього року в рамках святкування Шевченківських днів, поряд із цілою низкою інших заходів, відбувся концерт відомого Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Г. Г. Верьовки під керівництвом Героя України, народного артиста України, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка, академіка національної академії педагогічних наук України Авдієвського Анатолія Тимофійовича.
Поетичні рядки Шевченка покладені на музику, народні пісні і танці, оригінальні обробки відомих пісень – це лише мала частина того таланту, який подарував своїм глядачам хор. В залі не було жодної людини, яка залишилася байдужою після того як шістдесят вокалістів на всі голоси заспівали «Молитву за Україну» – весь зал стоячи аплодував цьому величному дійству. Народні пісні та танці різних регіонів України створили таку атмосферу, що здавалося кожен глядач ладен вийти на сцену і приєднатися до колективу. Але пісні і танці – далеко не весь арсенал можливостей хору. Автентичні народні інструменти – кобза, бандура, цимбали, трембіта, скрипки показали нам як звучить справжня українська душа.
За словами керівника хору Авдієвського Анатолія Тимофійовича – українська сцена є самою вдячною, а наш глядач повертає артистам таку енергетику, що хочеться виступати знову і знову.
Сучасна молодь не надто шанує таку творчість, мабуть через те, що не є обізнаною із нею. Інтернет, соціальні мережі, новітні субкультури затирають національні рамки. Але кращим доказом того що душа прагне національної пісні, тягнеться до свого коріння є те, що студентство, яке переважало в залі, понад п’ять разів визивало артистів на біс та не відпускало колектив зі сцени.
Святкування Шевченківських днів закінчується, але ті спогади, емоції та сльози, що виступили на очах, обов’язково зроблять нас кращими, світлішими та терпимішими один до одного. Дадуть змогу пригадати, що ми українці, козаки, діти славетного Кобзаря. Тож плекаймо ці почуття в своїй душі, і, як вчив Тарас: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь!»
Як заповів Великий Тарас
Боже, Великий, Єдиний
Нам Україну храни…
Теплі проміні сонця, прозора блакить неба, веселі дзвінкі струмочки – всі ці перші легкі кроки пробудження природи, які, традиційно, асоціюються з приходом весни. Але, особисто для мене, березневі дні – це свято душі, оскільки плодюча ненька-земля, потужний слов’янський талант та щире українське подружжя подарували всім нам світоч нашої мови, величну особистість в історії України, знаменного митця, художника і поета – Тараса Григоровича Шевченка. Мабуть, не знайдеться українця, який би не закарбував у своїй пам’яті його славетних рядків. І «Заповіт», і «Молитва за Україну», і «Думи мої, думи…» і будь який рядок із «Кобзаря» – це настанова від великого мислителя, це повчання від Батька, це біль та крик душі справжньої людини з чистою та щирою душею.
Традиційно в своєму житті ми із батьками, в школах, університетах, гуртках відзначаємо Шевченківські дні. Не став винятком і Наш університет. Цього року в рамках святкування Шевченківських днів, поряд із цілою низкою інших заходів, відбувся концерт відомого Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Г. Г. Верьовки під керівництвом Героя України, народного артиста України, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка, академіка національної академії педагогічних наук України Авдієвського Анатолія Тимофійовича.
Поетичні рядки Шевченка покладені на музику, народні пісні і танці, оригінальні обробки відомих пісень – це лише мала частина того таланту, який подарував своїм глядачам хор. В залі не було жодної людини, яка залишилася байдужою після того як шістдесят вокалістів на всі голоси заспівали «Молитву за Україну» – весь зал стоячи аплодував цьому величному дійству. Народні пісні та танці різних регіонів України створили таку атмосферу, що здавалося кожен глядач ладен вийти на сцену і приєднатися до колективу. Але пісні і танці – далеко не весь арсенал можливостей хору. Автентичні народні інструменти – кобза, бандура, цимбали, трембіта, скрипки показали нам як звучить справжня українська душа.
За словами керівника хору Авдієвського Анатолія Тимофійовича – українська сцена є самою вдячною, а наш глядач повертає артистам таку енергетику, що хочеться виступати знову і знову.
Сучасна молодь не надто шанує таку творчість, мабуть через те, що не є обізнаною із нею. Інтернет, соціальні мережі, новітні субкультури затирають національні рамки. Але кращим доказом того що душа прагне національної пісні, тягнеться до свого коріння є те, що студентство, яке переважало в залі, понад п’ять разів визивало артистів на біс та не відпускало колектив зі сцени.
Святкування Шевченківських днів закінчується, але ті спогади, емоції та сльози, що виступили на очах, обов’язково зроблять нас кращими, світлішими та терпимішими один до одного. Дадуть змогу пригадати, що ми українці, козаки, діти славетного Кобзаря. Тож плекаймо ці почуття в своїй душі, і, як вчив Тарас: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь!»
04.04.2012
