У ракурсі вивчення історії фізичної культури і спорту студенти освітньої програми Фітнес та рекреація ознайомились із спортивним рухом в українській діаспорі під час екскурсії до Музею української діаспори, яка була організована доценткою кафедри фізичного виховання та здоров’я Ольгою Внуковою 30 жовтня 2024 року.

Спортивний рух в українській діаспорі США, Канади, Австралії, європейських країн є цікавим феноменом світового спорту й має давні і унікальні традиції. Головна мета функціонування організованих спортивних структур української діаспори – виховання молоді в національному дусі, її єднання та спілкування в українському середовищі.

Виникненню українського еміграційного спортивного руху сприяло піднесення фізичної культури на західноукраїнських землях напередодні війни 1914 р. та численна військова депортація полонених українців з російської армії (майже 500 тис. осіб), а згодом з армії УНР та Української Галицької Армії. Екстремальні умови побуту військовополонених спонукали об’єднуватися для виживання. Українські воїни прагнули до збереження своєї національної ідентичності, знаходячи цю можливість у зайняттях спортом. У такому контексті спорт був не лише засобом підтримання фізичної форми та здоров’я, але й символом єдності українців.

Студенти у Музеї дізналися про хвилі міграції українців, під час яких вирізнялися: 1) спортивно-гімнастичний рух у таборах військовополонених під час та після Першої світової війни; 2) український еміграційний спорт на територіях Німеччини та Австрії у 1945-1948 рр.; 3) організований спортивний рух у середовищі української західної діаспори з 1955 р.

У міжвоєнний період ХХ ст. за межами українських земель представники еміграційного спорту мали змогу не тільки об’єднуватись і плекати національні традиції, але й набувати передовий європейський досвід у справі фізичного виховання та спорту. Вирізнялися студентський спортивний рух, сокільський рух та молодіжний рух, пов’язаний із організаціями «Січ», «Пласт». У Музеї студенти оглянули стенд, присвячений «Пласту» в українській діаспорі, експонати (одяг та особисті речі) пластунки Лесі Храпливої-Щур, яка проживала у США, Канаді та вела активну просвітницьку роботу серед українців.

Також студентів зацікавила експозиція про Миколу Плав’юка – Президента Світового Конгресу Вільних Українців, голови ОУН, останнього президента Української Народної Республіки в екзилі (1989-1992). Саме він у серпні 1992 р. передав від Державного центру УНР у екзилі Грамоту про припинення його діяльності, президентську печатку, клейноди гетьмана Івана Мазепи і прапор першому Президентові України Леоніду Кравчуку, підтвердивши правонаступництво та спадкоємність українських державницьких традицій.

Після Другої світової війни умовно українську еміграцію (понад 2 млн. осіб) можна розділити на групи: інтелігенція, що з політичних мотивів залишила Радянську Україну (лікарі, юристи, вчителі, інженери, вчені, представники творчих професій); «остарбайтери», які не хотіли повертатися під більшовицьке іго; колишні в'язні концтаборів, бійці УПА та інших військових формувань. У Музеї студенти оглянули картини художників-емігрантів династії Кричевських.

Студенти дізналися, що спортивні ентузіасти-емігранти зорганізувались у товариства з футболу, волейболу, баскетболу, легкої атлетики, боксу, настільного тенісу і руханки. Апогеєм розвитку спорту стала Олімпіада народів Ді-Пі (Дісплейст Персонс – переміщені особи), що відбулася у 1948 р. у містах Німеччини. Українські «таборові спортсмени» досягли на цих змаганнях значних успіхів. Збірна українська команда виборола 6 золотих медалей. Тоді вперше в історії олімпійського руху було виконано гімн «Ще не вмерла Україна».

На спеціальному стенді у музеї представлена інформація про спорт в діаспорі, зокрема про те, що найбільшого розквіту він набув у 50-70-ті роки ХХ ст., коли було засновано Українську спортову централю Америки і Канади (УСЦАК), яка гуртувала 20 клубів із понад 2500 спортсменів. УСЦАК кожного року проводить першості серед українських товариств США і Канади з різних видів спорту.

З утворенням Національного олімпійського комітету (НОК) України (1990 р.) УСЦАК та інші структури українського діаспорного спорту відразу налагодили тісну співпрацю з керівниками українського спорту, взяли на себе місію відродження спорту в Україні, визнання українських спортсменів у світі.

Студентів вразила розповідь про Маркіяна Паславського, який народився 1959 р. у Нью-Йорку в сім’ї українських емігрантів, навчався в українських школах, був учасником «Пласту» і спортивного товариства «Чорноморська Січ», добре грав у футбол і волейбол. Спочатку мав кар’єру військового у США, а з 1992 р. переїхав в Україну та працював в інвестиційній сфері. Брав активну участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. Після початку війни з росією у 2014 р. отримав українське громадянство і вступив добровольцем у батальйон «Донбас». Загинув М. Паславський під Іловайськом. Він нагороджений орденом Данила Галицького (посмертно) і нагородою «Народний Герой». Родичі М. Паславського надали музею особисті речі Героя.

Студенти не тільки прослухали пізнавальну екскурсію про спортивну українську діаспору, а і переконалися, що фізична культура є чинником збереження української ідентичності наших співвітчизників, де б вони не були. Фізична культура сприяє вихованню національно свідомої та фізично загартованої молоді.

Тримаймо освітній фронт разом!

01.11.2024