Щасливий той народ, який має Віру та Пам’ять – Небо і Землю
Виставка «Земля» - це перший крок у пошуках і віднайдені образу Землі, тобто образу великої горизонталі. Земля втілює в собі традиції, символи, архетипи. В свою чергу – це пам’ять , тобто зв’язок між поколіннями, що являє собою неперервний ланцюг знань, який об’єднує людей в єдину групу – народ. Земля приховує в собі прах наших пращурів, які, здобуваючи досвід, передавали його своїм нащадкам. Цей досвід викристалізовувався протягом століть і перетворювався в традиції, канони – концентрацію духовних знань.
Не усвідомивши, не дослідивши ґрунтів, не прийнявши минуле та не перейнявши традиції, ми не маємо права сіяти зерно й творити майбутнє.
Канон дає свободу. Це розуміли ще древні майстри Візантії. Традиції дають силу. Це ще на початку ХХ ст. збагнув Михайло Бойчук, якому вдалося синтезувати знання різних поколінь у новий стиль в мистецтві. Так у світі з’явилась течія «Неовізантизм». Ми не прагнемо до створення чогось нового, небаченого досі світом. Та пам’ятаємо слова Ліни Костенко:
Митцю не треба нагород,
його судьба нагородила.
Коли в людини є народ,
тоді вона уже людина.
І не забуваємо своїх учителів М.Бойчука, Т.Яблонську, М.Стороженка, традиції яких будемо нести й надалі. Але і вчимося в інших світових майстрів. Адже художник має бути вихований світовою культурою з глибоко національним корінням. Цю думку могли б підтвердити українці зі світовим ім’ям, такі як О.Довженко, М. Леонтович, В.Стус, О.Архипенко.
Наскільки дивує в різних країнах і в різних народів відношення до землі!
У Монголії, наприклад, заборонено копати землю, без особливої потреби заглиблюватися в її ґрунти. Це священне табу. Виникає образ недоторканості, цнотливості Землі.
У нашого народу відношення до Землі також священне, але тут уже Земля – годувальниця. Навіть зерно, перенесене вітром, що потрапило в ґрунт, дає свій плід.
Та , як Господь наш Ісус Христос спустився на Землю, став серед людей і постраждав за гріхи наші, і воскрес, і постав у новій іпостасі – Триєдиного Бога, так і зерно, що впало в ґрунт, спочатку гине, потім відновлюється та перероджується у новій якості – тут земля виступає середовищем для переродження. Саме тому тема Землі так тісно пов’язана з темою Різдва.
Назвою виставки «Земля» ми хотіли передати та узагальнити те основне, що намагалися відобразити у своїх творах. Це любов до своєї Землі. Це те терпке, п’янке почуття до самого простого й такого рідного – Землі. Землі, з якої все проростає: трава, дерева, любов, життя. Відчуття твердого ґрунту під собою. Відчуття коріння, родини, шляху – нібито банальних і затертих істин, які час намагається виштовхнути із нашої свідомості.
Земля всьому дає життя. З неї все проростає, вона все тримає, все терпить, родить і приймає в себе... Як писав Василь Симоненко:
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Стануть над тобою верби і тополі,
Стануть над тобою листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Грудочку рідної землі люди брали з собою, покидаючи рідний край. Земля дає нам розуміння щастя жити.
Серед інших, учасниками виставки є випускники та асистенти-стажисти (аспіранти) Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, члени Національної спілки художників України, викладачі Коледжу КНУТД: Володимир Михайлов (майстерня проф. О. Лопухова, проф. Ф.Гуменюка), Оксана Свіжак, Олександра Христофорова (майстерня проф. В. Гуріна).
06.03.2014