Історія органічно пов'язана з пам'яттю, яка долає невпинний час, долає забуття. В цьому непересічна культурна значимість пам'яті. Безпам'ятство — це невдячність перед минулим і безвідповідальність перед майбутнім. Щоб не помилятися в майбутньому, ми повинні пам'ятати про свої помилки в минулому.

Однією з трагічних сторінок стала правда про голодомори.

Найстрашнішою гуманітарною катастрофою України ХХ століття став Голодомор 1932-1933 років, від якого загинуло 3 мільйони 941 тисяча осіб. З урахуванням 6 мільйонів 122 тисяч ненароджених дітей Україна втратила 10 мільйонів 63 тисячі осіб. Це означає, що в ті трагічні роки Україна втрачала по 25 тисяч людей в день, по тисячі — на годину, по 17 — щохвилини. Найбільше постраждали тодішня Харківська і Київська області.

Ще живі люди, котрі пам’ ятають голодомор і можуть розповісти про нього. Ще зберігається шанс засвоїти урок історії не за підручниками, а через безпосередній контакт із живими свідками. Але з кожним днем події голодомору віддаляються в часі, не втрачаючи при цьому свого скорботного і трагічного значення.

Національний музей "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні" став центром увіковічення та вшанування пам’яті людей, вбитих голодом. Правда про голодомори поступово повертається до пам’яті народу, стає його болем і, одночасно, символом незнищенності нації. 

Вшанувати пам’ять невинних жертв прийшли всі студенти Коледжу КНУТД, а студенти спеціальності "Художнє фотографування" були акредитовані на зйомку перших осіб держави в цей пам'ятний день.

27.11.2014